Пятница, 20.04.2018, 00:55
         
 Харьковская областная молодежная общественная организация
ХАРЬКОВСКИЙ ЦЕНТР ВОЛОНТЕРОВ
                                      официальный сайт

Маленькое творчество от Дарьи Хлебниковой - Волонтерский Форум
[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
Волонтерский Форум » Беседка » Наше творчество » Маленькое творчество от Дарьи Хлебниковой (Рассказы родом из сердца,важно ваше мнение)
Маленькое творчество от Дарьи Хлебниковой
ДашупушунчикДата: Среда, 17.06.2009, 21:15 | Сообщение # 1
Рядовой
Группа: Волонтеры
Сообщений: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Ароматные зерна кофе, разбросанные по столу, заполняют просторную комнату головокружащим ароматом…На журнальном столике трепещут маленькие язычки пламени от красивой свечки. все заполнено каким-то таинством и очарованием.. Ещё пол часа назад здесь была ОНА…. Неуловимая, грациозная, обворожительная…чужая. Не ЕГО. Каждый вечер он преданно ждал её на ужин. иногда она приходила, целовала, сводила с ума и…улетала…её мягкие темные волосы с сочетанием глубоких и страстных глаз притягивали и имели в себе какую-то невероятную тайну….она вновь улетела…в чужое окно. свободная… Оставляя после себя лишь тонкий аромат духов и вкус любимой «арабики» на губах… Он стоял на балконе и старался затуманить её образ дымом сигареты. Не выходило. Образ чётко обосновался перед глазами и никакими способами не собирается покидать выбранное положение, как и в воображении, так и в сердце…ОН смотрел на восходящее солнце, догоревшие свечи немного щекотали ноздри своим ужасным запахом гари…Что может быть хуже запаха затушенной свечи? Хуже запаха, напоминающего об угасшей надежде, о вчерашнем вечере..о НЕЙ. Он задумчиво всматривался в горизонт.. должно же быть где-то там необходимое спасение от этой темноволосой нимфы.. Ешё одна сигарета…в голове мелькали картинки -в хаотичном порядке, ужасное чувство, как будто кто-то очень быстро тасовал колоду карт… как невовремя появились в его жизни её глаза. Но любовь подобно молнии, кто может знать заранее, куда она ударит. Кажется, было 7 утра, когда один звонок перевернул всю его жизнь… Кто может звонить на мобилку в такое ранее время?!?! «чертыхнулся». Приятный голос раздался в трубке. «Милый, я жду тебя здесь уже 15 минут своей новой жизни! Через 10 минут на саншайн стрит. Целую» Комнату оживили короткие гудки , шок, любопытство. Саншайн стрит. На этой улице стоял его дом….. хмм.. звонкий голос явно ошибся номером, но любопытство брало верх и ужасный запах очередной догоревшей свечки и ночи без НЕЁ уже начинал сводить с ума. Ноги послушно повернулись к двери ,руки накинули куртку на плечи. Утро было свежим и приятно пахло озоном.. как бодро этот запах врывался в распахнутые окна обитателей…на встречу ему вышла черная кошка, она потёрлась об его ногу и предательски убежала… «Неужели все создания женского пола будут убегать от меня?» - подумал он,смутившись… он инстинктивно пошёл в сторону убежавшей черной негодницы… «Ээээй, знакомец, мой спаситель сой, ну куда же ты пошёл? От судьбы не убежишь!» - послышался всё тот же голос. Он всё так же казался до боли знакомым.. «Спасибо, что дал мне сегодня уйти, в последний раз.Этот последний раз помог мне выжить.» Звонкий голос и запах «арабики напомнил» о себе…сердце предательски забилось быстрее. Она продолжала –«Знаешь, этой ночью, когда я ушла от тебя, снова.. меня сбила машина.. врачи признали клиническую смерть. Ни единой царапины на теле только сильный удар головой. и..пустота…когда я была без сознания я слышала твой голос, который, я уверенна, заставил меня жить…И я сделала это .Ради тебя. Я вернулась. И я клянусь тебе, мой терпеливый и единственный, что больше я никогда не буду убегать от тебя ни в ночь, ни при свете солнца…Даже к самому дьяволу. Я всегда буду рядом.» От шока ОН не проронил ни слова, а просто обнял её….рядом мяукала всё та же кошка, зря говорят, что чёрные коты к несчастью. Вчера ночью, он отбил её у дьявола, а с восходом солнца она подарила ему новую жизнь .Жизнь в которой ОНА больше не убегала в ночь….

Добавлено (17.06.2009, 21:13)
---------------------------------------------
А ТИ пам’ятаєш..???

А ти пам’ятаєш ту…Єдину.. З бузковим ароматом дівчину…?
Ту, яка промайнула по твоєму життю немов блискавка і розподілила його на «до» і «після» .. Пам’ятаєш дивну математику твого серця, абсолютно ненормальний ритм , коли співвідношення реального тайму до нього був 4 «стук» в секунду…
Її очі.. Пам’ятаєш колір її очей..? Як він змінювався залежно від настрою….Зелені…Як у найпривабливішої кішки. Ії волосся…Зараз нагадаю тобі її волосся.. Воно завжди лоскотало тобі тіло, коли ти був поруч із нею. Пам’ятаєш, як любив ти зариватися в ньому, таким чином ховаючись від усих своїх негараздів…? Тендітні, найтендітніші зі всих рук, які тобі щастило колись тримати. Вони належали їй..
Заплющ на секунду очі.. ти можеш уявити її стійкий, неймовірно коханий раніше силует…..? Ні…не можеш.. хоча раніше ти напевно знав, що ці відносини залишаться в кишеньці твоєї душі на завжди. Але ти не пам’ятаєш… Можливо ти загубив ЇЇ, а можливо душу…
Погодься, що зараз ти зовсім не такий.. а вона, на відміну від тебе , назавжди залишила собі ту первозданну, недоторкану «справжність» та цей бузковий аромат…
Скільки зірок ви передивилися і попризначали їх «ЗІРКАМИ ВАШОГО КОХАННЯ».. Ти знову не пам’ятаєш…?!?!Таак.. ти дійсно став іншим ,якщо не пам’ятаєш навіть цього….
Але я зараз знайду для тебе щось, що стане для тебе чіткою згадкою…Тільки перед цим декілька раз зроблю тобі боляче, так само боляче, як було цьому ангелу, коли ти вирішив назавжди викреслити все з пам’яті…. Я нагадаю тобі як вона любила ніжно торкатися носик до носика і тертися вправо-вліво-вправо…… А чи пам’ятаєш ти, як ви бігли під дощем, вологий наскрізь одяг, її легкий збуджений сміх, губи в губи, долонька до долоньки, ОЧІ В ОЧІ… так щиро і по-рідному…

Як вона взимку смоктала бурульки та ходила без рукавичок, а ти буркотів на неі, вона називала тебе «мій пихатий буркунчик…»…Ти турбувався. А? Починається.? Біль. Тепер і ти його відчуваєш.. Але ти відчув його тільки зараз, а вона несе в собі це вже занадто довго для її тендітного характеру.. ..
Пригадуй, як ви тіснилися на манюсінькому скрипучому ліжку.. По її тілу проходив електричний струм, а твоє серце було трансформаторною будкою.. Між вами був постійний зв'язок.. Вона посеред ночі вибрикувалася з під ковдри, а ти вперто вкривав її маленькі ніжки , щоб вберегти від злих протягів… Вона міцно спала, та бачила сни, коментуючи їх вголос, а ти обережно слідкував, щоб вони біли тільки найкращими, а якщо ні – то лагідно цілував її губи…. Є ще багато чого згадати…але я не буду.. Адже в тобі відкрито зараз занадто багато старих відчуттів. Тих, котрі давно покрилися пліснявою, і списалися до непотребу…. А зараз найголовніше…
Ти знаєш, що біло потім..??? Потім ти вбив нас.. спочатку себе.. Ти не надав своїй смерті великого значення. А потім мене. Ти познущався з мого істества та кинув помирати наодинці. Ти не впізнав мене, тому і зміг так легко вбити… А зараз я тобі скажу….Вітаю! твої руки в крові твого єдиного, останнього і першого кохання..

А що до НЕЇ….Вона змогла стати знов щасливою. Ожила та воскресла. Вона була сильною.

Добавлено (17.06.2009, 21:14)
---------------------------------------------
Живём на разных этажах..Ты и я...разные уровни одного и того же небоскрёба под названием НАША жизнь..почему НАША?потому что никогда,слышишь,никогда твоя жизнь не разделиться с моей....они как буд-то насильно слиты воедино..а жаль...ведь скованные вместе они так редко бывают одним целым..ты катаешься по своему жизненному небоскрёбе на лифте..я же предпочитаю пробежку по летснице...легких путей не выбираю..а может потому что живу я в нашей лайф-многоэтажке пониже тебя....ведь ты ,мой сумасшедший Пегас,взабрался в пент-хаус,хотя боишься высоты и из-за сломанных крыльев давно уже не летаешь....что ж -конечно пент хаус..ведь лучше не было...и так по жизни будучи соседями мы едва лишь на расстоянии встретимся взглядами...и сразу ,как буд-то стесняясь чего-то отведём в сторны этот пытливый взгляд...мы не стесняемся..мы боимся.самих себя.ведь мы всего лишь люди.Ты боишься думать обо мне,потому что я являюсь твоими единственными drgus зависимость от которых ты уже давненько вылечил,но боишься подсесть снова... конечно,ты отрицательно машешь головой и кричишь -нет,эта игра больше не для меня.Но я знаю больше тебя..ведь ты живёшь выше...а с высоты видно лучше,не спорю,но уж слишком нечётко видно-то...вся "кухня"моей жизни подымаеться отголосками запахов к тебе в твой отчуждённый пент-хаус...запах имбиря,корицы,ванили,иногда перца,шоколада..Временами очень часто что-то подгорает...И ты морща свой нос подозреваешь,что естественно у меня снова что-то в жизни"подгорело.."ты немножко волнуешься....я чувствую это..Я всё чувствую...А ещё в нашем многоэтажном скворешнике очень тонкие стенки-перегородки...и ты много чего можешь услышать..Того что твориться у меня в судьбоносной квартирке...С облегчением ты вздыхаешь,когда слышишь ласковые звуки фортепиано...немножко прищурившись и состроивши озабоченную гримасу ты встрепенёшься?когда услышишь фрагменты плача скрипки...и ужаснёшься когда уши твои будут резать басы хард-кора....А занешь,ведь ты мог бы спуститься ко мне и сделать замечание,что я слишком открыто выражаю свои эмоции музыкой,и что о них слышит весь небоскрёб и что тебе мешают думать эти звуки..но ты не спустишься..ведь ты так уютно идишь в своём бетонном мирочке и тебе будет некомфортно впускать в него такую безбашенку как я.....Но я чувствую..нет я знаю и уверенна,что когда-нибуть ты забудешь закрыть воду в своём кране...и она потечёт и затопит весь мой и без того сумасшедший этаж жизни..и тогда тебе придёться спуститься..хотя бы для того что бы навести порядок в моём затопленном мирочке в котором мои слёзы смешались с твоей холодной водой...и тогда...и тогда я заставлю тебя вычистить всё наччисто ,что б сделать всё как было до твоего потопа...ты послушно сделаешь всё,что должен.А я тем временем надёжно запру дверь и уже НИКОГДА,слышишь,НИКОГДА не отпущу тебя в твой дурацкий пент-хаус...!

Добавлено (17.06.2009, 21:15)
---------------------------------------------
Звичайне диво

Смайл шустренько бігав під шкірою так і намагаючись влізти назовні і дати про себе "вісточку".Настрій весь день-просто пречудовий!!!Але Вона була непокірна. Шоб не зіпсувіти весь романтивізм самотньості та встигнути розсмакувати його повністью, вона з серьйозним виразом обличчя пішла готувати собі какао..Серце надмірно йорзало десь у середині,ніяк не взмозі розслабитись та кайфанути..В цей спокійний весняний вечір вона шкерубовталася по своїй нірці в пухнастеньких шкарпетках і в халаті з верблюжатками....Какао вже зваблювало солодким ароматом, вечір обіцяв бути напричуд довгим...Все само-по собі ставало так, щоб "попітляти"в хмаринках свого світу...Ноги самохідь пошкрябали на балкон..."Уууу...сьогодні повний місяць!!!....Чи завити так,шоб сусіди запам*ятали ці "звуки людьскої самотності"на всю ніч?Ні не треба...Хай сопуть собі в ковдрочку..."-подумала Вона і умостилася на широчезному підвіконні. Закутавшись в тепленький свертик вона кумедно підігнула під себе ноги і заправила за вушко неслухняну прядку рудого волосся... «..кумедна»-перешептувалися між собою зірки..В голові в неї кружляли чудернаццькі думки і мелодія піаніно.....Така напруга від думок промальовувалася на її дитячому обличчі.....Вона згадала минулі стосунки, дні ,які пробігали галопом перед очима за рученятку з цим,з цим,потім з цим..Ні,вона не була шльондрою.. Вона всіх ЇХ щиро намагалася кохати...Всі обіймашки, поцьоломавки..Милі та щирі стосунки з милими хлопчиками...З ХЛОПЧИКАМИ..А де ж кохання..Чи тримала вона за рученятку щось СПРАВЖНЕ. Чи зустрічала з ним,СПРАВЖНІМ ранок.....хіба таке було?...ні...не було…. Думки побігли ще скоріш, тримаючи один одну за хвостики… Фантазія побачила, що зараз її коронна хвилинка і перед очима почав вимальовуватися картинка ТОГО САМОГО ЄДИНОГО…. Він повинен мати силу…силу душі..Справжній чоловік..обійняти за плечу, ніжно шепотіти на вушко якісь дурнощі, а ТИ повинна стояти перед ним і почувати себе такою слабенькою дурьохою…дурьохою яка є ЙОГО..його власністю.І бути впевнена що він нічогісінько не зробить поганого,не дозволить навіт шубовснутися,через Твою необережність….Такий-собі янгол-охоронець?Мабуть..Дуже ідеальних?Теж правда..але ж головне,щоб він Твоїм єдиним…….дивно…але саме такий «портрет»вона намалювала в уяві вперше….до цієї ночі «портрети»буди більш схожі на братів та друзів,а ніж на справжнього Чоловіка,як зараз… Від своїх фантазій вона»очухалася»вже когди небо почало затягувати тучами і повнолуння вже не було видно,а лише приємно пахло затишком і ніччю… Раптом в темряві ..може ій і «пригалюнілося»але Ій здалося,що серез чорню чого неба вона побачила СВОГО ЄДИНОГО.. Не встигнувши навіть видихнути повітря з легень,як з неба посипалися великі важкі краплі дощу…»Галюнік» зник….Вона засмутилася…Оь так і обламують всі твої мрії в найцікавіший момент…»-засмутилася вона,і «насуплена»потопала в ліжко….. А вже вранці вибігаючи в дому вона на «повній ході»збила з ніг свою «зоряну примару…»Все здійснилося і «галюнік» стояв перед нею з розсипаними по землі ківі і приголомшений її незграбністю…з обережністю він допоміг їй піднятися,і крізь їх руки прбіг електричний струмінь….Так почалась ще одна історія,яка започаткувалась на небесах..Але це вже зовсім інший хеппі-енд….

 
ЛёлькаДата: Суббота, 20.06.2009, 20:55 | Сообщение # 2
Рядовой
Группа: Волонтеры
Сообщений: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
больше всего понравились рассказы "А ТИ ПАМ/ЯТАЕШ?" и "ЖИВЕМ НА РАЗНЫХ ЭТАЖАХ"...
очень грустные... cry sad
 
Волонтерский Форум » Беседка » Наше творчество » Маленькое творчество от Дарьи Хлебниковой (Рассказы родом из сердца,важно ваше мнение)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:

 
Сайт управляется системой uCoz